Генрі Лауд

Навесні 1896 року новостворене Нікополь-Маріупольське гірничо-металургійне товариство, засноване американським промисловцем Едмундом Смітом та європейськими фінансистами, придбало в Сіетлі (штат Вашингтон) цілісний сучасний трубопрокатний завод. Для реалізації цього масштабного інженерного проєкту підприємство найняло американського інженера Генрі Лауда, який мав керувати переміщенням заводу та налагодити його роботу на українській землі.

У червні 1896 року Генрі Лауд прибув до порту Маріуполя пароплавом разом із великою родиною та командою американських технічних фахівців. Протягом наступних місяців кілька вантажних суден доставили важке обладнання, парові машини та прокатні стани демонтованого заводу із Сіетла безпосередньо на узбережжя Азовського моря. Під безпосереднім керівництвом Лауда виробничий комплекс було змонтовано на північній околиці Маріуполя та офіційно введено в експлуатацію в жовтні 1896 року. Завод, що отримав назву «Нікополь», спеціалізувався на виробництві безшовних сталевих труб для нафтопроводів, котлів і промислової інфраструктури, ставши одним із найбільш технологічно передових підприємств регіону.

Лауд відігравав ключову роль у забезпеченні виробничого процесу на вирішальному етапі запуску заводу, навчаючи місцевих робітників і впроваджуючи американські промислові методи роботи. Розташований поруч із заводом «Російський Провіденс» (створеним за участі бельгійського капіталу та співзасновника Олексія Алчевського), завод «Нікополь» перетворив Маріуполь на потужний металургійний центр. Після націоналізації за радянських часів заводи «Нікополь» і «Російський Провіденс» були об’єднані у величезний металургійний комбінат імені Ілліча, що сформував глобальний промисловий імідж підприємства, історія якого сягає своїм корінням інженерного досягнення Генрі Лауда 1896 року.